Про місто Підприємства та бізнес Міська влада Гуманітарна сфера Сервіс та відпочинок
Міські оголошення
Робота
Фотогалерея
Міський Форум

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

Головна сторінка

Візитівка міста

Міські новини

Пошук у новинах

Архів новин

Довідкова служба


Загрузка...
Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика


Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют

13-08-2014

Сєверодонецьк і Лисичанськ після російської рулетки

 

Кореспондент INSIDER побував у звільнених містах, на базі бойовиків та дізнався, як при них жилося.

Столиця не-сепаратистівБійці антитерористичної операції звільнили Сєверодонецьк і Лисичанськ три тижні тому — 22 та 23 липня.

Сєверодонецьк відбувся малими втратами. Півторатисячна армія російських донських козаків Козіцина та «Армия Юго-Востока» довго не затримувалася. З початком масованого наступу українських силовиків вони відразу почали відступати в бік Лисичанська. Адже місто, яке стоїть на рівнині, важко обороняти. Сєверодонецьк був для них більше диверсійно-розвідувальним центром, аніж фортецею.

У місті особливих руйнувань немає. Зараз триває розмінування доріг, інколи ще чути постріли, але місто повертається до життя.

Із самого ранку біля сєверодонецького відділу культури збираються проукраїнські активісти. Їх майже з десяток. Хтось лише повернувся в місто після вимушеної еміграції, а хтось знову виплив із глибокого підпілля.

В однієї жінки із жовто-синьою резинкою на волоссі є ідея – провести патріотичний автопробіг. У депутата від ″Батьківщини″ Сергія Самарського дилема складніша: як легітимно змінити міську раду, яка в більшості співпрацювала з сепаратистами.

Сам Самарський лише нещодавно повернувся в місто. 23 травня його взяли в полон, а за кілька годин потому відправили в Луганське СБУ. Там Сергія тримали майже тиждень. Спочатку в несправній холодильній камері, а після допиту – в тирі. Його не били, але постійно психологічно тиснули.

Після допиту Сергія відправили у підвал, де на його очах били інших полонених сталевим прутом із гумовою насадкою. З ним ополченці грали в «російську рулетку». Протягом двох ночей із «б’ютівцем» зіграли 30 разів. Коли відпустили, довго не думав – виїхав із міста з сім’єю.

Зараз Сергій пропонує однодумцям  писати заяви до СБУ на представників влади, які працювали з сепаратистами.

Щоправда, деяких із них уже й так розшукує міліція. На оперативному стенді міськуправління МВС – свіжі зведення. Розшукуються голова Сєверодонецької міськради Валентин Козаков і двоє його заступників – Володимир Кравченко та Євгеній Халін. Вони зникли напередодні. Як пояснили в міліції, їх лише розшукують, але ніяких звинувачень ще не висунули.

Будівля міського відділу міліції – ледь не єдине місце, яке досі нагадує про зону АТО. Під’їзди заблоковані, а поряд ходять військові.

Раптово з’являється кілька людей у цивільному, які ведуть невідомого чоловіка до входу. У нього руки скріплені наручниками, на голові – мішок. Конвой і затриманого пропускають у відділок без зайвих питань, сторонні ж можуть зайти у відділок лише після пильного огляду.

– Яка обстановка в місті? – запитую в Сергія Шакуна, який один із небагатьох, кого можна зустріти в міськраді. Він — представник штабу АТО і водночас людина Олега Ляшка. Офіційно його посада звучить як «радник губернатора Луганської області».

– Зведення з міліції показують, що побільшало крадіжок, отже, почали повертатися сепаратисти, – чи то жартує, чи каже серйозно Шакун.

За його словами, багато місцевих ополченців залишилося. Вони просто переодяглися в цивільне. Від початку звільнення міста правоохоронці вже затримали чотирьох підозрюваних у підтримці бойовиків.

Очевидно, скоро людей у міськраді Сєверодонецька побільшає. Адже він тимчасово стане обласним центром. Колись, у радянські часи, місто готували як резервне для керівництва областю, і ось ця ″заготовка″ знадобилася.

- До міста вже переїхало головне управління МВС в області. З місцевих міліціонерів – залишилося 20%. Допомагає підтримувати порядок батальйон «Луганськ» – проводить зачистку та стоять на блокпостах, — розповідає Шакун.

Місто без вікон

Із Сєверодонецька в Лисичанськ потрапити можна фактично одним шляхом. Інші – зруйновані ополченцями.

Міжміські маршрутки курсують регулярно. На кордоні двох міст – блокпост. На під’їзді до нього водій попереджає пасажирів, щоби приготували документи.

– Чоловіки з паспортами – на вихід! – оголошує військовий, коли маршрутка зупиняється на вимогу силовиків.

Чоловіки виходять із паспортами в руках і стають у ряд перед військовим, який сидить на стільці. У кожного бере документ та звіряє зі списком на кількасот позицій. У цій товстій теці – прізвища людей, яких підозрюють в участі в ополченні. Водночас інший військовий ходить по салону та перевіряє паспорти в жінок.

Уже на в’їзді – чорний «скелет» автобуса, розстріляна автозаправка, напівзруйнований будинок, навпіл розламаний бетонний стовп і звисаючі дроти.

Рухаючись ближче до центру, ледь не в кожному будинку – розбиті вікна.

– Ви випадково не замір вікон прийшли робити? – підбігає жінка, коли фотографую музичну школу.

– Ні, а хто має прийти?

– З міськради обіцяли.

Жінка – в. о. директора музичної школи. Під час штурму 24 липня від вибухової хвилі всі вінка посипалися. У цей час вона сиділа в підвалі.

У міськраді вже склали список будинків, які постраждали від штурму. Здебільшого у всіх – розбиті вікна.

На околиці Лисичанська стоїть будинок, який чи не найбільше постраждав. У його центральну частину потрапили два снаряди. І один – зачепив кут. Із боку дороги рятувальники розбирають завали.

– Будуть зносити весь будинок чи ремонтувати? – питаю в одного з рятувальників.

– Не знаю. У нас завдання – розібрати. Вчора приходили експерти, брали зразки конструкції. Комісія буде визначати, що робити далі.

Шлях до одного з мостів через річку Сіверський Донець і залізничну колію майже порожній. Місцеві водії вже знають, що ця переправа зіпсована. Таксист, який везе до моста теж знає, хоча жодного разу ще не був.

Біля переправи – залишки блокпоста ополченців. Завалена землею та шинами траншея, зруйновані бетонні блоки та складені шини. Асфальтована поверхня моста пошкоджена мінами. По краях покриття конструкції виглядає, наче пазл. За кожен зайвий рух у цій частині моста переймаєшся найбільше.

За кількадесят метрів від недіючого блокпоста – прірва. Уся зруйнована залізобетонна секція лежить на землі. Міст з’єднує лише електропровід та зігнута газова труба.

До моста під’їжджають «Жигулі». На антені прив’язаний білий клаптик тканини. У салоні двоє людей і безліч речей.

З машини виходить водій і здивовано питає:

– Що, тут не проїхати?

Таксист пояснює водію «жигулів», як можна виїхати з міста.

– А ви з Лисичанська? – питаю.

– Та ні, ось везу зі Стаханова, – каже водій, показуючи у бік салону і додає: – бомблять, шо пі*ц.

База Мозгового

На підході до Лисичанського склозаводу «Пролетарій» стоїть погруддя Леніна. Біля нього лежать штучні квіти. На перший погляд, погруддя лише недоглянуте – фарба на пам’ятці облущилася. Але якщо підійти ближче, то видно сліди від куль.

Вхід на величезну територію з цехами та ангарами стороннім заборонений. Завод охороняють бійці з батальйону «Донбас». На воротах, за якими чатують хлопці, висить папір-попередження ще часів ополченців: «Бой. Стреляю без предупреждения».

«Донбасівці» реєструють відвідувача. Запис у журналі – перший. Проводити екскурсію погодився чоловік із позивним «Антон».

– Що не можна фотографувати? – наперед запитую.

– Обличчя.

Ідемо спочатку в бік машин, які «віджали» ополченці. Серед техніки – трактори, розібрана пожежна машина та інша спецтехніка рятувальників, яку бойовики апгрейдили бронею.

Коли вони тікали, то брали найнеобхідніше. Машини, які стояли біля заводу, ламали.

- Багато речей просто залишили, – розповідає Антон. – А це – пушка, яку вони самі зробили, – показує хлопець на ржаву тачанку на колесах, оснащену дулом.

– Стріляє?

– Навряд.

Підходжу до пушки – вона заряджена снарядом. Значить, теоретично, повинна стріляти. Кажу про свої припущення «Антону». Він підходить, оглядає, усміхається і веде далі.

– Кажуть, сюди приводили заручників, бізнесменів і тут їх катували. Не знаєте – де це могли робити? – питаю.

– Ні, ми всього кілька днів. Іще не все обійшли. Тут така територія, важко навіть уявити.

Підходить інший боєць «Барабах». Каже «Антону», аби той повернувся, а екскурсію проведе сам.

Ангар, у якому ополченці влаштували тир, замкнутий зсередини. Ворота додатково «опломбовані» папірцем із попередженням: «Не стрелять. 9.07.».

Допомогти потрапити всередину погодився працівник заводу – електрик Василь.

– Вони залазили збоку, – каже він і веде до розбитого вікна.

Пройшовши лабіринти ангару, потрапляємо до тиру. Біля облаштованої вогневої точки – сотні гільз.

– Це гільзи переважно від СВД та кулемета, – зі знанням справи каже «Барабаха».

Ополченці тренувалися на різних як спеціальних, так і підручних засобах. Роздруковані та від руки намальовані мішені, будівельна каска, бронежилет, картонні виробничі плакати, дорожні знаки – усе продірявлене.

Стіна ангару біля вогневої точки завалена медикаментами. Переважно парацетамолом та аскорбіновою кислотою.

– Це вони пограбували фуру «Стиролу». Представники компанії вже приїжджали, дивилися на свій товар.

Далі екскурсію веде електрик Василь, який працює не один десяток років на заводі. Пам’ятає і день, коли прийшли бойовики.

– Працювати вони нам не забороняли. Нібито в них була домовленість із керівництвом, що половину виручки заводу їм потраплятиме. Але через два тижні нас уже не пустили.

– Ви знали цих людей?

– Там було кілька місцевих. Усіх інших не знаю.

Поряд бігає охоронець – великий 10-річний дворняга Бакс.

– Він на людей не гавкає, – заспокоює електрик. – Лише на собак.

– Бакса теж вигнали ополченці? – жартую.

– Та хто його вижене, – відповідає Василь, замислившись на секунду. – Хіба що застрелити можна.

Підходимо до медпункту. Тут ополченці і лікувалися, і жили. Біля входу – банки з-під консерви від Йошкар-Олинського м’ясокомбінату й інших російських виробників.

При вході на столі – обліковий журнал із позивними та діагнозами. Серед поширених захворювань – грибок і пошкодження кінцівок.

Між аркушами в журналі – «Молитва Архангелу Михаилу Архистратигу Грозному Воеводе». В поясненні до молитви зазначено: «Молятся Архангелу Михаилу с просьбой о помощи и покровительстве от воров, зла, врагов, стихийных бедствий, войны и напрасной смерти, в скорбях и напастях».

Василь веде до приміщення, сусіднього з медпунктом.

– Ось осколки від міни прошили ворота, вікна.

У приміщенні, як і в медпункті, безліч «новоросійських» газет.


– Їх було ще більше тут, – пояснює електрик. – Али ми трохи поприбирали, щоб не так засмічено було. Це ж для себе.

– А слідчі дії тут проводилися вже? Це ж речові докази.

– Та ні, кому це потрібно…

Рухаючись углиб території, потрапляємо в ангар, де стоїть дві спецтехніки рятувальників. Ополченці позначили їх – розмалювали російським триколором та підписали: «Народное ополчение Луганщины Алексея Мозгового».

Проходимо ангар із дірою у даху, куди під час штурму потрапив снаряд. По дорозі знаходимо кілька вирв.

– Тут усе дрижало, коли був штурм. У багатоповерхівці, яка розташована найближче до заводу, майже всі вікна розбиті. Мій будинок – другий, але в нас скло вціліло. Сам я ховався в підвалі.

– А які стосунки були в ополченців із людьми, які тут живуть.

– Нормальні, – каже Василь і за мить додає: – зате порядок був.

– Тобто «порядок»? – не вірю власним вухам.

– Після восьмої вечора ніхто п’яний не виходив на вулицю. Якщо попадався, то потім рив траншеї. А зараз все повернулося назад.

Адміністративні будівлі заводу – були повністю під контролем ополченців. Екскурсію цією частиною «бази Мозгового» продовжує «Барабаха». В одному з будинків – троє дверей. Донбасівець веде в ліву секцію. У приміщенні ступити бодай крок — важко, усі речі перевернуті. Однак примітними є білі кепки із символікою ЛДПР Жириновського. Поряд – зошити з портретом Владіміра Вольфовіча.

Кухня – завалена провізією. Як домашньою, так і заводською.

– Холодильник вимкнули, а в ньому залишилося м’ясо. Тому трохи смердить, – каже «Барабаха» і заводить на склад, де зберігалася їжа.

Донбасівець перевертає картонні коробки і ледь не на кожній – відправник із Росії: Новий Уренгой, Санкт-Петербург, Кузбас, Пишмінська птахофабрика.

Виходячи зі склозаводу, Антон робить запис у журнал: мовляв, відвідувачі покинули територію. У цей час «Барабаха» підіймає картонну коробку, яка лежала поряд із постом, витягує звідти два флакони з аскорбіновою кислотою виробництва «Стиролу», який обікрали ополченці, та вручає їх мені.

 


СЕВЕРОДОНЕЦКИЕ СТРАСТИ

[версія для друку]
[обговорити на форумі] [підписка на розсилку]

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

TyTa

http://www.promdressess.org/ | Borse Louis Vuitton Outlet | nikefreerun2france.fr | http://www.nikeairmaxpascher.org/ | Christian louboutin chaussure | Chaussures Christian Louboutin Pas Cher | http://www.promdressmall.org/ | Iphone 6 Case | Sherri Hill Prom Dresses | http://www.finaljersey.com/ | Sac Michael Kors Pas Cher | Goyard St. Louis Tote | Canada Goose Sale | Kobe Bryant Jersey | Patrick Sharp Jersey | http://www.saclv.org/ | http://www.lightningstanley.com/